Сценарий обжинки на украинском языке

Мета. Познайомити з історією вирощування хліба, з народними традиціями, пов’язаними   з   хлібом. Виховувати   шанобливе ставлення до хліба,  повагу до праці хлібороба.

План заходу
1.    Хліб – символ святості, радості, щастя, здоров’я та багатства.
2.    Історія походження хліба.
3.    Шана хліба в Україні.
4.    Народні прикмети селян під час сівби.
5.    Жнива.
6.    Традиції та секрети випікання хліба.
7.    Вірші, притчі, пісні та загадки про хліб.
Хід проведення
Ведучий. Хліб здавна вважався символом святості, символом радості, щастя, здоров’я та багатства.
Із хлібом зустрічали новонароджене дитя, з хлібом вітали й породіллю. Пізніше з хлібом виряджали дитя «до Христа», а коли підросте, то з хлібом виряджали й до школи. З хлібом одружували молодих, хлібом благословляли батьки дітей до шлюбу. З хлібом хоронили покійника, поклавши хлібину на труну.
Із хлібом-сіллю зустрічають дорогих гостей. З хлібом входять уперше в новий дім.
Ведуча. На думку вчених, вперше людина почала збирати й культивувати хлібні злаки понад 15 тисяч років тому. У кам’яному віці люди їли сирі, зерна, лише пізніше вони навчилися розтирати їх між каменями і змішувати з водою. Очевидно, звідси й веде свій початок історія про перші млинові жорна, перше борошно і перший хліб у вигляді рідкої каші.
Археологи стверджують, що ту кашу і можна вважати прахлібом. З часом зерна почали обжарювати, а потім з’явився перший прісний хліб — коржі з густої зернової каші — тіста. Ці перші ячмінні коржі й знаменували собою початок епохи хлібопечення.
Читець.
Мій пращур брів із пралісу густого,
Як звір, голодний, бо не вполював,
Остання сила гаснула у нього,
І, падаючи між високих трав,
Хапавсь у порятунку за стеблину,
Здавалось, на самісінькім краю,
І ненароком у руці живинку
Відчув, затис, як знахідку свою…
Тоді, можливо, і з’явилось жито,
Коли мій пращур залишивсь живим,
Коли на сито пальців — перше сито –
Зерно просіяв і наситивсь ним…
Борислав Степанюк
Ведучий. Хліб із збродженого тіста з’явився пізніше. Його батьківщиною вважають Єги¬пет. Пекли його різної форми — круглий, довгастий, у вигляді пірамід і сфінксів, риб та різних фантастичних тварин.
Процес    розпушування    тіста був знайомий також грекам та римлянам. Перший спогад про такий хліб відноситься до V століття до н.е. Уже до IX століття випікання хліба для наших пред¬ків  було  звичайною  справою.   Про це свідчать літописи та археологічні знахідки.
Ведуча. Печений хліб був і в давні часи основним продуктом харчування українців. Деякі вчені не без підстав вважають, що саме предки-хлібороби сучасних українців — орії — винайшли колесо, віз, плуг, вони ж проклали першу борозну та спекли перший хліб. Особливе місце у давні часи відводилося хлібу «житньому». «Жито» означало як їжу взагалі, так і хліб зокрема. У свідомості нашого народу це слово асоціювалося із поняттям «жити», «життя». А ось поняття «хліб» з’явилося пізніше й означало спочатку «борошно», тобто те, з чого виготовляють хлібні вироби.
Читець.
А як рум’янець хлібу нагнітала
Селянська піч, від полум’я жарка,
Відбившися, зі споду пульсувала
Капустяна артерія листка,
І коровай, як сонце прохололе,
Займав почесне місце на столі,
А косарі виходили у поле
За хліб насущний кланятись землі.
Після роботи дітлахам окрайчик
Приносив батько —
Може, й справді так –
Передав отой гостинчик зайчик,
Пропахлий диво-казкою на смак…
Не тільки диво-казкою багаті,
І не єдиним хлібом живемо,
А тільки чом, коли ні крихти в хаті,
Тривогою сурмиш, моя сурмо?
Тоді насправді світишся промінням,
Обрізуючи скибку дорогу,
І хліб стає не копійчаноцінним,
А золота самого на вагу!
Б. Степанюк
Ведучий. Великою шаною хліба в Україні зумовлене те, що господарський рік був тісно й ґрунтовно пов’язаний з усіма польовими роботами навколо ниви, навколо хлібів. Перший посів озимих зернових, як відомо, проводять восени до Семена, тобто до 14 вересня. Але найвідповідальніша посівна припадає на весну. До весняної сівби готувались заздалегідь. Переглядали зерно, лагодили реманент, кінську зброю.
Ведуча. Селяни з нетерпінням чекали тої благодатної днини, коли вперше виїдуть у поле, щоб прокласти першу борозну. Напередодні господиня варила святочну їжу, а коли сідали гуртом за стіл, виголошувала молитву, «щоб робота спорилася і нива щедро засівалася». Перед тим як вирушити в поле, господар скроплював воза, плуга, борони та коней свяченою водою, одягав святкову сорочку, в якій ходив на останнє причастя, «щоб не було бур’янів у хлібі». Перед початком роботи розстеляв скатертину, викладав їство, ставив свічку і, наповнивши зерном коробок, до схід сонця читав «Отче наш». Закінчивши сіяти, господар скородив ниву. Дякував польовим духам і сонцю, розламував окраєць паски і розкидав крихти по полю. Посередині лану закопував великодню крашанку, а на межі — громичну свічку. Скропивши ниву свяченою водою, молився й благословляв її:
• Уроди, Боже, з сівка три мішка: мірочку попові, коробочку дякові, а ківшик півникові. Це йому за те, що він пісеньку співає, хазяїна врожаєм звеселяє!
Ведучий. Чи знаєте ви, яких народних прикмет дотримувалися селяни під час сівби? Учні.
• Не можна починати  роботу,  коли господар хворий — «буде мізерне зерно».
• Не можна лихословити та лаятись, «щоб чорт не ходив слідом та не розсівав бур’янів».
•  Не можна губити крихт від їства, бо «миші трубитимуть збіжжя».
•  Не можна в цей день позичати посівного зерна, «аби до нового врожаю не йти в позички».
Ведуча. А які прислів’я та приказки про сівбу та хліб ви знаєте?
•  Що посієш, те й пожнеш.
•  Як посієш рідко, то вродиться дідько.
•  Весною не посієш — восени не збереш.
•  Хто сіє, той віє, хто не сіє, той скніє.
•  Одна стара   правда на світі буває: хто не посіє, той не збирає.
Ведучий. Хлібороби ретельно стежили за до¬зріванням зерна. Найвивіренішим способом було спробувати його на зуб: якщо зерно мало тугий прикус, то одразу приступали до жнивування.
Ведуча. Жнива для селянина — це все: достаток у господі, затишок у родині, щаслива пісня і ве¬селе свято. Увесь рік ждав він на те велике свято. З острахом поглядав господар на небо, на хмари, спостерігав напрям вітку. Адже одна нещаслива година — і може пропасти вся річна праця.
Читець.
Зачастили дощі — та непрошені,
А хліба на полях ще не кошені.
Вже не день і не два — хмари горами.
Поміж хмар — блискавиці узорами.
Понад морем хлібів, понад лозами —
Ні чаклунством спинить, ні прогнозами.
І шепочеться жито з пшеницею:
— Як же буде тепер з косовицею?
І ячмінь по землі низько стелиться,
І з гречок пада біла метелиця.
А громи гуркотять — перед зливою —
Понад хмурим Дніпром, понад нивою.
І луна від громів — в серце болями:
Не прикриєш лани парасолями,
Ані навіть любов’ю великою…
І тривога гука перепілкою.
Там, де стебла обтяжені росами,
Зупинились малятками босими…
Чим же я хлібороба порадую?
Може, давнім прислів’ям-порадою,
Що на випадок цей мовить водиться:
«А можливо, воно розпогодиться?».
Утішати його? Для чого воно!
Все завчасно, гуртом обмірковано:
Буде бій і буде жниво покошено —
Раз тривогу в полях оголошено.
Ведучий. На літо припадає найменше свят. І це цілком природно, адже настає найвідповідальніша пора у хліборобів — жнива. Починалися жнива за-жинками. До зажинків готувалися заздалегідь: назубрювали серпи, стругали цурки, якими в’язали снопи, крутили перевесла. Зажинок починали вдосвіта і обов’язково на легкий, тобто жіночий день. Вмившись та помолившись, йшли в поле, щоб, доки зійде сонце, зробити жнив’яний почин — обрядовий сніп. У цей день годилося бути чемними: не сваритись, ввічливо звертатись одне до одного, навіть на худобу не підвищувати голосу і ситніше її годувати, «щоб жнивам не наврочити».
Ведуча. Перед початком роботи розстеляли на узбіччі білу скатертину, клали на неї хліб-сіль, свячену великодню цілушку від паски та інші страви. Ставали обличчям до сходу сонця, а госпо¬дар читав молитву: «Сонце праведне, святі Петре і Юрію, наші святі душечки, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки… Докотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодолі. Хмари дощові, бур’яни, громові-блискавиці, і ти, граде б’ючий, — обходьте ниву нашою стороною й до нас не наближайтесь…».
Ведучий. Після кількох хвилин зосередженої мовчанки господар статечно кланявся і промовляв:
— Боже, благослови!
Зажинок завжди починали господар поля або найстаріша жінка. Нажавши дві жменьки збіжжя, складали їх навхрест. Це був зажинковий хрест, що символізував почин жниварської пори. Після цього готували непарну кількість (3,5 чи 7) снопів, ставили їх у коло колоссям догори та клали посередині ще один зажинковий хрест, потім сідали їсти.
Ведуча. Після їжі дорослі лягали на землю й потягувались, щоб під час жнив спина не боліла. Повертались додому без серпів та цурок, їх першого дня залишали під снопами на цілу ніч «на добрий починок». Брали з собою кілька колосочків. З них, якщо в родині були дівчата на виданні, годилося спекти ко¬ровай. У цей день ніякої іншої роботи не починали.
Читець.
Я був у полі…
Визріли хліба.
Згинали над шляхами буйні гриви.
Степи стояли в сонячних шапках,
Чекали жнив пшеничні й житні ниви.
Яскрились обважнілі колоски,
Мов золота висока чиста проба.
Шуміли в них пісень живі рядки
Натхненого поета й хлібороба.
Я був у полі…
Тішивсь на токах
Багатим повнозерним урожаєм.
Він ратая з села й робітника
Порадує пахучим короваєм.
Пахучий хліб на нашому столі –
То виборені радощі родинні.
Пахучий хліб — то щедрий дар землі
За труд і розум доблесній людині.
Пахучий хліб —
Цілющий скарб життя,
Його неперевершено, владика.
Він — наша гордість, наше майбуття,
Він — наша творчість і мета велика.
Дмитро Луценко
Ведучий. Є у нашого народу ще один прекрасний звичай, пов’язаний із жнивами. Це обжинки, своєрідний вінець жнивам. Завершуючи косовицю, залишали на обочині поля жмут колосся, яке називали «бородою». Підв’язуючи пучечок червоною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок надламували, щоб колосся схилялося долі, як подяка щедрій ниві. В підніжжі клали окраєць хліба й дрібок солі, а поряд засівали вим’ятим з кількох колосочків зерном клаптик землі, при¬казуючи:
— Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця, краща, ніж торік!
Ведуча. Після цього жінки йшли до снопів, витягували колосочки і робили з них квітку-китицю, сніп-рай або ж плели колосяний хрест і несли в село. Ці атрибути ставили на покуті — місце, де мають перебувати душі покійників та добрі польові духи. Дівчата ж вибирали з-поміж себе найкращу дівчину — «княгиню», вона ставала в коло, клала на ліве плече серпа, брала у праву руку цурку і опускала голову. Найповажніший жнець обв’язував її перевеслом з житніми колосками, одягав на голову вінок. Всі учасники обжинок повільно залишали лан, співаючи обжинкових пісень.
Читець.
Оддзвеніли поля зрілим колосом,
Степові пропливли кораблі.
А зерно золотим грає полиском,
І від того ясніш на землі.
Мир ужинком твоїм запоручиться,
Краю рідний, це наш урожай —
На цвітнім рушничкові Славутича
З українських ланів коровай.
Оддзвеніли поля зрілим колосом,
Бачать в снах степові кораблі,
Як ідуть криголами до полюса
Теплоходи ідуть круг землі.
Петро Віба
Ведучий. Україна славиться на весь світ своїми диво-короваями. Кожне село, кожний хутір має свої традиції та секрети випікання хліба. Має їх і наше село на Поділлі. Ми запросили місцевих майстринь розповісти про те, що повинна знати майбутня господиня.
Бабуся Долини H.K. Хліб пекли зазвичай у суботу, розраховуючи так, щоб до наступної ви¬пічки його вистачило на сім’ю. Супроводжувалась випічка цілою низкою ритуальних дій. Деякі з них дійшли до наших днів. Наприклад, такі: не можна пекти хліб у п’ятницю та неділю, не можна стукати коритом чи діжею для хліба та бити по ньому руками, хліб треба качати до себе (тоді і сім’я буде при ньому), на лопату не можна класти по дві хлібини, не можна тримати відчиненими двері в хату в момент, коли хліб саджають у піч, не можна спечений хліб класти на столі, перевертаючи його.
Хліб можна пекти з пшеничного, житнього борошна або з їхньої суміші. Крім хліба, що випікався для щоденного споживання, печуть ще обрядовий хліб: весільний коровай, калачі та буханці для поминальних обрядів.
Щоб хліб вдавався, треба бути у хорошому настрої, не сперечатися, не сваритися.
Читець.
Етюд про хліб
Яйце розіб’є, білком помаже.
На дерев’яну лопату — та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа —
Мініатюрна зоряна ніч.
На хмелі замішаний, видме груди.

Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.
В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі,  —
І зачарується біла хата
З сонця пахучого на столі.
Іван Драч
Ведуча. У наших предків хліб завжди символізував добробут, гостинність господарів, сприяв продовженню роду. Шматочки чи крихти хліба не викидали у відходи, а віддавали птиці, тваринам. Хліб, який упав, слід було підняти, очистити, поцілувати і з’їсти, а при зберіганні хліб має лежати у такому положенні, в якому саджали його в піч, — перевернутий хліб вважався поганим знаком. Здавна вірячи у магічну силу хліба, його прикріплювали до хомута або клали між дерев’яними держаками — це було запорукою доброго врожаю.
Ведучий. До всіх, хто сидить у цьому залі, звертається поет Борис Олійник.
На захист хліба
Юначе мій, чиєїсь мами сину.
Зодягнений на джинсовий мотив, —
Я аж завмер, коли ти… півхлібини
«В дев’ятку» натреновано вгатив!
Солоним потом заливає спину…
Футбол, як бачиш, — не солодка гра!
Перепочинь, та поговорим, сину.
Бо є про що. І вже давно пора.
Я просто, не домішуючи меду,
Скажу: коли ти замахнувсь ривком
Ударить хліб, твоя весела кеда
Мені під серце влучила носком.
Ти вдарив так, що потемніло в оці.
І по державні крайні рубежі
У всіх, що пухли в сорок шостім році,
Від жаху похололо у душі.
І у батьків, які на полі ратнім
Ділили хліб, мов долю у бою,
Відкрилися старі солдатські рани
І заболіли в смерті на краю.
І в матерів, коли ти через луки
Котив хлібину, як футбольний м’яч,
Так застогнали, затужили руки,
Немов по них ти потоптавсь навскач.
Бо всі ми з хліба виростали, сину,
Із праці, себто — чуда із чудес, —
Яка нас охрестила на людину.
Піднявши з чотирьох до піднебес.
Нас кликав хліб на добре, чесне діло,
До братнього, трудящого коша.
Ми в нім шануємо не тільки тіло,
У нім — народна світиться душа.
І я тобі сказати чесно мушу:
Ти можеш лущить м’яч, немов горох,
Але коли вже замахнувсь на душу, —
Дивись, щоб не спіткнувсь… на чотирьох!
Читець.
Притча про хліб
Якось один чоловік знайшов велику грудку золота. У своєму господарстві він, звичайно, не міг його застосувати і вирішив продати, але боявся продешевити. І пішов чоловік до мудреця з про¬ханням допомогти визначити вартість золота. І сказав йому мудрець:
— Ти що-небудь сьогодні їв?
— Нічого не їв.
— А вчора?
— І вчора не їв.
— А позавчора?
— Позавчора їв.
—  От коли ти поголодуєш три доби, своє золото віддаси за шматок хліба.
Уміймо цінувати не примарне, а справжнє наше багатство — хліб. Кожного разу, беручи в руки запашну скибку хліба, згадуймо його творців. Шануймо їхню працю!
Хліб — всьому голова!
Сл. В. Балачана, муз. М. Купріна.
На весняній зорі роси чисті і сині,
Сонця край золотий спраглу землю торка.
Батько став на поріг і напучує сина,
На лани виряджа перший раз юнака:
—    Пам’ятай, мій синок, щирі й мудрі слова:
—    «Хліб — всьому голова, хліб — всьому голова».
—    Син за батьком долав хліборобську дорогу,
—    Та війна почалась, і затьмарився світ.
І пішов він в боях здобувать перемогу,
Несучи по землі той святий заповіт:
—    Пам’ятай, мій синок, щирі й мудрі слова:
—    «Хліб — всьому голова, хліб — всьому голова».
Але сталась біда на землі незнайомій
У запеклім бою на солдатській путі.
Свою пайку віддав він солдату другому,
А в село написав у трикутнім листі:
—    Пам’ятай, мій синок, щирі й мудрі слова:
«Хліб — всьому голова, хліб — всьому голова».
На весняній зорі роси чисті і сині,
В полі трактор гуде, лине пісня дзвінка.
Край порога стоїть син загиблого сина
Й ніжно так промовля до свого малюка:
— Пам’ятай, мій синок, щирі й мудрі слова: «Хліб — всьому голова, хліб — всьому голова».
(Переклад з російської Р. Терещенка).
Прислів’я та приказки про хліб
Не страшна біда, коли є хліб та вода.
Лежачого хліба ніде нема.
Сій вчасно — вродить рясно.
Посій упору, будеш мати зерна гору.
Не кожух гріє, а хліб.
Яка пшениця, така й паляниця.
Земля-годівниця аж парує, та хліб людям дарує.
Поганого хліба немає — погано, як нема хліба.
Загадки
Одгадай загадку: кину її в грядочку, нехай моя загадочка лежить до весни. (Озимина)
Чашечка медку закопана в льоду до нового :год-ку. (Озимина)
Ноги на полі, середина надворі, голова на столі. (Корінь, стебло, зерно)
Що то за твір, що ні чоловік, ні звір, а має вуса? (Ячмінь)
У хлів іде без шкіри, а виходить із шкірою. (Хліб у піч та з печі)
Ріжуть мене ножакою,
Б’ють  мене ломакою,
За те мене отак гублять,
Бо всі мене дуже люблять. (Хліб)
Виріс в полі дім, зерна повно в нім, стіни позолочені, ще не обмолочені. (Колос)
Без рук, без ніг, а підперезаний. (Сніп)
Не золотий, а жовтий, не дід, а з вусами, не сам буває, а з друзями розмовляє. (Колос)
Б’ють мене, товчуть, ріжуть, а я все терплю, усім добром плачу. (Хліб)
Круглий, мов сонечко, щедрий, мов літечко, на черінь просунеться, стоїть — красується. З печі — на блюдо, їжте мене, люди, на здоров’ячко. (Коровай)