Украинська мова сценарий

СВЯТО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ТИ НАШЕ ДИВО КАЛИНОВЕ, КОХАНА УКРАЇНСЬКА МОВА

Мета:- показати учням красу та багатство української мови з допомогою народної

творчості, творів письменників і поетів. Викликати бажання вивчати

українську мову, милуватись її красою;

• розвивати мовлення учнів, уміння спостерігати;

• виховувати любов до рідної землі, свого народу, рідної мови.

ХІД СВЯТА

Учень: Кохаю край наш дорогий,

Що зветься Україна.

Вітчизні хочу я своїй

Зрости достойним сином.

Є в світі зваби немалі,

Цікава стежка кожна….

Але до рідної землі

Збайдужити не можна.

Люби, шануй, піднось до зір

Її пісні і мову.

Нема солодшої, повір,

За неї пречудову.

Учитель: Кожному народові дорога його мова. “Рідна мова дорога людині, як саме життя”,- говорить народна мудрість. Без мови не може існувати народ, його культура. Мова є одним із найдивовижніших скарбів, які людина створила за свою історію. Українська- одна з найбагатіших і наймелодійніших мов світу.

Учень: Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня линеш, рідне слово,

Ти наше диво калинове,

Кохана українська мово!

Учитель: Що ж таке мова? У народі кажуть: слово до слова- зложиться мова. Тарас Шевченко говорив про мову так:

Ну що б здавалося слова…

Слова та голос- більш нічого…

А серце б’ється, ожива, як їх почує!..

Мова- це багатюща людська криниця, у яку народ складає багатий досвід свого життя, свої мрії, сподівання.

Учень: Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих- рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма народу світанкова.

Учитель: Любов до рідної мови починається ще з раннього дитинства. Мати, заколисуючи дитину, співає їй колискові пісні, доносить до маленького дитячого серденька слова рідної мови. І де, як не в колисковій пісні, відчувається краса рідного слова, яскравість і милозвучність мови.

Учень: І тихо мовляться слова,

І шепче зірка вечорова,

І чуть, як засина трава

У колисковій рідній мові.

Дві учениці підходять по черзі до колиски, вкладають ляльок і співають їм колискові.

1 учениця: Люлі, люлі, прилетіли гулі

Та й сіли на люлі.

Ой ви гулі не гудіть, колисочки не будіть

Колисочка хитається, дитиночці дрімається.

2 учениця: Спи, засни, моя дитина,

Спи моє маля,

Ніч іде в гаї, вдолини,

Трави нахиля.

Хай тобі ця ніч насниться,

Що в очах сія.

Будеш завтра в світ дивиться,

Зіронько моя!..

Посміхнись до мене , сину
І зрадію я , не хвилину і не днину-
Янавік твоя…

Учитель Мені здається, що зцих дівчаток виростуть прекрасні матері, які будуть прищеплювати своїм дітям добро, найкращі риси характеру. І, звичайно, навчатимуть любити свою землю і свою мову

А що ж буде розповідати мати своєї дитині, коли вона підросте? Чим буде її розважати?

Кожен з вас любить казки. А чи знаєте ви їх? Проведемо вікторину. Вгадайте звідки ці уривки?

1. Прибігли мишенята і кажуть:

— Потрібно колосок обмолотити.
— Ахто молотитеме?—запитав півник.

— Тільки не я !—закричали мишенята. ( Як звали мишенят з цієї казки?)

2. Вийшов Кирило із змієм битися обмотаний у дванадцять шкір, азмій

вогнем дихає, наступає на нього.

3. Хто-хто в рукавичці живе? – Я, мишка—скреботушка. Я, лягушка—

квакушка. А ти хто?

4. А Івасику приказує : “ Пливи, пливи, човнику, пливи, пливи до берега,

то моя мати прийшла, їсти, пити мені принесла”.

Учитель: В українській мові дуже багато загадок, їх ляблять відгадувати не тільки діти, а й дорослі. У загадці зашифровано якийсь предмет чи явище. Спостережлива людина завжди відгадає загадку. Перевіримо, чи спостережливі ви?

1. Що мовчить, а розуму вчить? ( книга )

2. Б’ють мене, а я сртибаю. ( М’яч)

3. Їду, їду—не коліс, ні сліду. (човен )

4. Стоїть пані у лісочку, має червону сорочку,

Хто йде, той поклониться. ( суниця)

5. Що воно за дивна птиця?

Світла денного боїться,

Дзьоб гачком, великі очі,

І не спиться їй щоночі. ( сова)

6. Летіла орлиця по синьому небу,

Крила розпустила і сонче закрило. ( хмара).

7. Через воду переводить, тільки з міста сам не сходить. ( міст)

8. В сосні—дупло, вдуплі—тепло,

А хто в дуплі живе в теплі? ( білка )

9. Вірно людям я служу, їм дерева стережу,

Дзьоб міцний і гострий маю,

Шкідників їм добуваю. ( дятел).

Учитель: До перлин української мови належать прислів’я та приказки. Віками їх складав народ, вони навчали людей мудрості. Пригадаємо, які є прислів’я та приказки.

На пелюстках великої ромашки написані прислів’я та приказки. Учні відривають їх, читають, пояснюють зміст.

Не хвались, а вчись!

Мудрим ніхто не родився, а навчився.

Маленька праця краща за велике безділля.

Праця людину годує, а лінь марнує.

Гризуться, як собаки за кістку.

Правда з дна моря виринає, а неправда потопає.

Добре там живеться, де гуртом сіється і ореться.

Як овечка: не мовить ні словечка.

Учитель: Як не згадати про скоромовки, які розвивають мовлення, роблять його виразним і правильним. Повправляємось і ми у вимовлянні скоромовок.

Дівчина в українському вбранні роздає бажаючим написані на папері скоромовки.

Заєць зілля з’їв у Зіни.

На шафі – шапка, у шафі – шубка.

Орел на горі, перо на орлі.

В ямі не спиться вусатому сому, вусатому сому сумно самому.

Пиляв Пилип поліна з лип.

Бабин біб розцвів у дощ, буде бабі біб у борщ.

Ніс Гриць пиріг через поріг, став на горіх – упав на поріг.

Учитель: Український народ любить жартувати. Якою б змореною людина не була, але, почувши дотепний жарт, посміхається, і миттєво сум проходить, а замість нього панує веселий сміх. Пожартуємо і ми.

Догадлива дитина

• Мамо! Чи ви знаєте, яка в нас оказія була? У діжку з квасом миша впала.

• Ох, боже мій! Чи ти ж її витяг?

• Еге ж, буду я її витягать, щоб вона мене вкусила? Я піймав кота і кинув у діжку, щоб він мишу з’їв.

Дотепний хлопчик

Василько дістав від тітки, що була у них в гостях кілька цукерок. Його мама засоромилася, що син не подякавав і нагадала:

• Василько, а що треба говорити, коли тебе пригощають?

• Дайте ще, — відповів хлопчик.

Домашній твір

( інсценізація вірша А. Костецького )

Автор Вітько – бідак страждає так

Аж здригує ногами!

Він — за столом,

Він пише твір

“ Я помагаю мамі”

Старанно олівець гризе

Та супить брові грізно,

Але нічого, хоч умри!

До голови не лізе…

Та ось тихесенько зайшла

В його кімнату мама.

Мама Вітюнь, будь ласка в магазин сходи за сірниками.

Син Ідея!

Автор Вигукнув синок, а мамі…

Син Ну й морока!

Сама іди! Я твір пишу—

Роблю важкі уроки.

Автор І мам вийшла… А Вітько швиденько пише в зошит

Син “ Я в магазин завжди ходжу, коли мене попросять “

Автор Хвилин за десять мама знов

З’являється у дверях.

Вітюнь, картопельки начисть,

А я зварю вечерю.

Син Сама начисть!

Автор Кричить Вітько

Та так, що ледь не лопне.

Син Я твір пишу, я зайнятий

Сама вари картоплю!

Автор Заходить мама, а синок

Писати знов сідає.

Син “ Я мамі сам варю обід, вечерю та сніданок…”

Автор Радіє син…

Син Не твір, а люкс!

Оцінка буде гарна!

Автор І геть не думає про те, що він радіє марно….

Учитель: Безліч пісень вміщує скарбниця українського народу. Пісні про героїчне минуле України, видатних людей краю, жартівливі, ліричні, дитячі, народ співає залюбки під час свят, відпочинку. І ллються над чарівною природою України слова солов’їної української мови, переплітаючись із чарівною мелодією.

Звучить пісня

Учитель: Про красу української мови писало багато письменників і поетів. Послухайте уривки з творів і скажіть, хто їх написав?

Тече вода з – під явора

Яром на долину,

Пишається над водою

червона калина

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть…

Вітер з гаєм розмовляє,

Шепче з осокою,

Пливе човен по Дунаю

Один за водою…

Зацвіла в долині червона калина,

Ніби засміялась дівчина – дитина…

Учитель: Т.Г. Шевченка називають основоположником нової української літературної мови. Він писав свої твори живою народною, розмовною мовою. На його творах училися М. Вовчок, Л. Українка, І Франко, М, коцюбинський. І в наш час письменники вчаться у Шевченка служити народові своєю творчістю. Ось як про українську мову говорить поет Сидір Воробкевич.

Мова рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

Як ту мову нам забути, котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?!

Учитель: Чудові рядки про мову ми зустріли й у творчості О. Олеся

О, слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між них левиний рев…

Учитель: Любіть українську мову всім серцем, вона наша гордість.Не цурайтесь нашої співучої мови, не соромтесь нею говорити. Наша зустріч завершується. Думаю, що до ваших сердець дійшли слова, які несуть багатство, красу, мелодійність

Заєць зілля з’їв у Зіни.

На шафі – шапка, у шафі – шубка.

Орел на горі, перо на орлі.

В ямі не спиться вусатому сому, вусатому сому сумно самому.

Пиляв Пилип поліна з лип.

Бабин біб розцвів у дощ, буде бабі біб у борщ.

Ніс Гриць пиріг через поріг, став на горіх – упав на поріг.

Сценарії уроку про мову допоможуть зміцнити знання про мовознавство.

Сценарій уроку про рідну мову українську

Сценарій уроку — турнір з мови

Сценарій уроку про мову «Мужай , прекрасна наша мово!»

Скачати

„Свято рідної мови” до Дня української писемності та мови

(сценарій свята)

Мета: вшанувати пам’ять славнозвісних просвітителів слов’ян – Кирила та Мефодія;

розповісти про видатного давньоруського письменника-літописця Нестора;

ознайомити з історією їх життя;

розповісти про виникнення свята – Дня української писемності та мови;

подати відомості про великого мецената П. Яцика;

познайомити учнів з історією виникнення письма;

з’ясувати витоки нашої мови, її місце серед інших слов’янських мов;

виховувати повагу до історичного минулого, почуття поваги до слов’янських

учителів, інтерес до вивчення мов.

Обладнання:

мультимедійний кабінет з відповідною апаратурою, екран, малюнки дітей,

оформлення столу, на якому мають знаходитись підручники, чорнильниця,

а з пером у руках за столом мають сидіти Нестор Літописець та Петро Яцик,

виставка портретів письменників та збірки їх творів,

на окремому столі мають розміщуватись 6 капелюхів де Бора різних кольорів.

Ведучий 1.

Доброго дня, шановні друзі!

Ми раді вітати вас на „Святі рідної мови”!

Нехай цей незвичайне свято збагатить ваші знання про українську мову, її історію, традиції, допоможе дізнатись багато цікавого про визначних діячів української словесності.

Або просто дозволить цікаво провести цей час із нами.

9 листопада – День української писемності та мови

Ведучий 1.

– Здрастуй, Слово,

Українська Мово!

Здрастуй на межі тисячоліть!

Квітни калиново й барвінково,

Запашна вічнозелена віть!..

Ведучий 2.

– Слово – брила, слово – крила, диво,

У незнане зоряне політ.

Через мову щиро і правдиво

Одкривається нам білий світ…

Ведучий 1.

Мова – це диво, яке ми чуємо від миті свого народження, це почуття, які допомагають нам виразити любов і турботу про рідних та друзів, це радість, якою ми ділимось з коханою людиною, це душа,

що випромінює життєву силу,  це невичерпне джерело, звідки ми черпаємо наснагу, знання і прагнення осягнути всесвіт.

Ведучий 2.

„О слово рідне, хто без тебе я?

Німий жебрак, старцюючий бродяга?

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам’я…” –

• так сказав відомий український поет Дмитро Павличко.

Мова – це одне з багатьох чудес світу. Вона являється тим цінним надбанням нашого буття,

тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. У ній сконцентровано всі бажання,

надії та сподівання мільйонів людей, що являють собою єдиний народ.

Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської.

І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра:

„Мова – це душа народу, а народ без мови не народ”.

Ведучий 1.

Українська мова входить до групи найбільш розвинених і досконалих мов.  І тому завдяки проголошенню незалежності вона, як і українська культура, по праву  займають належне місце у світі.

А для того, щоб ми знали, вивчали і не забували своєї рідної мови, щоб підвищували її значимість для майбутнього, наш національний календар поповнився ще однією важливою датою для кожного справжнього українця – 9 листопада. Це наймолодше державне свято.

Ведучий 2.

Свято було встановлено 6 листопада 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою

за підтримки ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі нашої мови

для розвитку українського суспільства Указом  № 1241/97 „Про День української писемності та мови”.

В Указі було зазначено:

„Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада

в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.

Нестор Літописець –  „батько української історії та словесності”

Хто не знає свого минулого,

Той не вартий майбутнього.

Хто не відає про славу своїх предків,

Той сам не вартий пошани…

                               Максим Рильський

Нестор Літописець.

„(русс.) Велика бо бывает польза от ученья книжного:

книгами бо кажеми и учими есмы пути пути покаянью,

мудрость бо обретаем и воздержанье от словес книжных.

Се бо суть реки, наполняющие вселенную,

се суть исходищя мудрости:

книгам бо есть нещетная глубина:

сими бо в печали утешаеми есмы…”.

Повторює: „(русс.)Велика бо польза…” – і пише знову.

   „Ви, напевно, здогадалися хто я? Так, мене звати Нестором.

Народився я у Києві. У 17 років поступив послушником до Печерської обителі, але монахом став

не одразу. Згідно з церковними правилами, ті, хто готував себе служінню Богу в монастирі, підлягав обов’язковому трирічному випробуванню. Випробування я витримав і був удостоєний дияконського сану.

   У Києво-Печерській обителі було багато чоловіків високого розуму, які були взірцем духовного вдосконалення. Тут панували повага і злагода. Старші допомагали молодшим, наставляли їх, укріплювали їх віру. Цей час не пройшов марно.

   Я написав „Житіє Феодосія Печерського” та „Чтєніє про Бориса і Гліба”.

   Коли мені було 40 літ, а саме у 1110 році я взявся за написання літописного звіту, щоб розповісти нащадкам, „(русс.)откуда єсть пошла русская земля, кто въ Киевъ нача первъє княжити…” .

   Для цього 1097 року я вирушив до Володимир-Волинського та Зимненського монастирів.

Там я знайшов Волинський літопис. А ще познайомився з руськими літописними зведеннями

і сказаннями, монастирськими записами, візантійськими хроніками.

А ще записав цікаві розповіді старців, воїнів, мандрівників, свідків багатьох подій…”

Ведучий 1.

Писемні пам’ятки, створені видатним давньоруським письменником, прародителем художнього слова, літописцем Нестором, що народився поміж 1040 і 1056 роками, мали значний вплив на розвиток

всієї української культури.

Результатом такої 20-річної важкої праці Нестора Літописця стала „Повість минулих літ”.

Із Києва  „Повість” пішла між слов’ян і стала досить популярною та шанованою. У ній автор використовував також численні праці своїх попередників (Василя, Федора, Никона Великого),

а також усні народні перекази, свідоцтва очевидців, власні спостереження, вставки з Біблії,

з перекладної грецької та болгарської літератури.

Ведучий 2.

Для тих часів це була неймовірна титанічна праця, автором якої була освічена людина, що віддала своє життя улюбленому книжному навчанню, яка знала кілька іноземних мов.

На відомій скульптурі Антокольського з Київського музею російського мистецтва ми бачимо Нестора з пером у руці, вічно схиленим над писанням, що творить подвиг життя свого, даруючи нам історію і сам залишаючись в ній.

У монастирській бібліотеці було знайдено опис зовнішності Нестора:

„(русс.)Нестор-литописец подобием сед, брада не раздвоилась, на плечах клобук, в правой руке перо, а в левой – чётки…”.

Ведучий 1.

У цей день – 9 листопада – за традицією покладають квіти до пам’ятника Несторові Літописцю, відзначають найкращі здобутки просвітителів та мовознавців у сфері мови та культури України, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою. А також у цей час стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Саме він став засновником цього конкурсу серед передової учнівської молоді.

Петро Яцик – „щирий цінитель українського слова”

У слова свої закони вічно мінливого руху,

У слова свої ознаки світла, тепла, ваги.

Слово – клітина мислі, артерія сили духу.

Тільки воно єднає різні людські береги…

Платон Воронько

Ведучий 2.

Як великого мецената і найпалкішого цінителя української культури, його знав увесь світ. Будучи українцем за походженням, він одним із перших у сучасній історії України мислив категоріями патріотизму в контексті глобального розвитку цивілізації. І тому його фраза-афоризм „Справжній патріотизм вищий за будь-які партії…” близька і зрозуміла для нас сьогодні. Його слова ніби промовляють до нас із минулого…

Петро Яцик.

   „Нетиповий українець…

   Мабуть, цей вислів більш точно передає сутність мого єства. Все своє життя я прагнув відродити українську свідомість, бив у дзвони вашого сумління, щоб ви порвали пута олжі, здерли полуду меншовартості і самовтіхи, аби наша прадавня нація зі своїм перлинним надбанням не залишилась у замшілій мушлі якимсь екзотичним етносом – в історичному тупику, осторонь магістралі світового розвитку.

   А наша прекрасна мова – солов’їне слово – витворена славними пращурами, виплекана національними світочами думки та духу, увібрана нами з материнським молоком, не може і не повинна бути ущемленою і зацькованою, спаплюженою і розчавленою нині – в самостійній Українській державі… Існуючи та працюючи заради цього все своє життя я свято вірив: замість того, щоб цілий вік нарікати на темряву, краще засвітити бодай одну свічку – й на світі менше стане темряви…  ”

Ведучий 1.

Народившись в селі Верхнє Синьовидне на Львівщині у селянській родині, закінчивши семирічку, ставши помічником машиніста і виїхавши за кордон, П. Яцик не переставав вболівати за долю своєї Батьківщини. Канадський будівельник-землевласник українського походження, з кінця 50-х років почав направляти значні кошти на реалізацію різноманітних наукових і культурних проектів української діаспори. Маючи власний бізнес, зароблені гроші він вкладав в освітницьку діяльність й книговидання. Саме П. Яцик на власний кошт видав повне зібрання творів Михайла Грушевського, котре стало йому майже в мільйон доларів.

Ведучий 2.

А у 2000 році, не зрадивши таки своєму життєвому креду, Петро Яцик запалив свічку міжнародного конкурсу знавців української мови. Вперше він пройшов у селі Моринцях ( на батьківщині Тараса Шевченка ). Особливістю конкурсу стало те, що грошовими преміями відзначались переможці від І до X місця. Перший преміальний фонд склав 475 тисяч гривень.

Ведучий 1.

2003 року відбувся ІV Міжнародний конкурс з української мови, в якому брали участь 5 мільйонів осіб. За рішенням Ліги українських меценатів, конкурсу було присвоєно ім’я Петра Яцика, а його дочка Надія стала почесним головою конкурсу.

На 10-ту річницю Дня Незалежності України П. Яцик був нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

Ведучий 2.

У 2001 році одним з володарів Міжнародної премії ( Людина Року ), в галузі благодійництва та меценатства, був визнаний Петро Яцик, який зробив великий внесок у справу збереження самобутності української нації як на Україні, так і за межами нашої держави. Його вклад у розвиток нашої культури, мови, історії та традицій, створення і становлення українських освітніх закладів та центрів мав неоціненне значення для нашого народу, для утвердження молодої незалежної України у світовому співтоваристві.

Українська мова – державна мова України

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми – українці?..

                                                               Віктор Баранов

Ведучий 1.

Упродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито „вторинність” української мови, ретельно приховуючи від нас величезний масив української писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть.

За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще в VІ – ІX столітті. Процес унормування загальнонародної української мови вчені відносять до XІІІ – XІV століття. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (Х – ХІІІ ст.), українсько-білоруської (ХІV – XV ст.), слов’яно-української, староукраїнської („простої мови”), церковнослов’янської (XIV – XVII ст.). Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини XVIII – XIX століть.

Ведучий 2.

Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П. Котляревський, а основоположником – Т. Г. Шевченко. Разом з розвитком писемного слова український народ став великою нацією.  Ще Вольтер зазначив, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя. У 1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мові статус державної.

З історії походження української мови

Ведучий 1.

Та звідки ж воно, оце слово,

Ніколи, здається, не чуте?

Ну просто не слово, а чудо –

Та звідки ж воно, оце слово,

Таке таємниче, неждане.

Таке невловиме, жадане

Зійшло у свідомості слово…

Українську мову відносять до індоєвропейської мовної сім’ї. Разом з російською та білоруською мовами вона входить до слов’янської групи мов світу. За основною версією їх походження вважалося, що після завершення праслов’янської епохи розпочався період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI – XII столітті під час феодальної роздрібленості Київської Русі. У цей час нібито сформувалась так звана давньоруська мова, на основі якої виникли три мови однієї групи – українська, російська та білоруська.

Ведучий 2.

Сучасні дослідники, руйнуючи теорію єдності, вважають, що всі три слов’янські мови розвивались незалежно одна від одної як мови самостійні, і ніякої спільної мови не існувало. Хоча безперервний історичний розвиток етносу на наших землях від середини І тисячоліття н. е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов’янської мовної спільності почав формуватись український етнос, а отже і українська мова.

Ведучий 1.

Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов’янська (або церковнослов’янська) мова, що утворилась на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм. Нею писались релігійні та офіційні тексти. Старослов’янська мова тривалий час виконувала функції писемної мови. Поява нової української мови, яка згодом стала сучасною літературною, датується ХІХ століттям.

З історії виникнення української писемності

Тебе, як камінь дорогий,

У шати вправив оксамита.

І не знайдеться більш кілків

Твердіше чорного граніта.

Які стискали волю слова

Минувщини далеких днів,

Коли земля була полита

Сльозами грішних ворогів…

Ведучий 2.

Надзвичайно важливе значення в історії народу є виникнення письма. Питання походження слов’янської писемності дуже складне і досі не розв’язане. Протягом багатьох років учених цікавлять питання : коли і як народилась слов’янська писемність, абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки?

Ведучий 1.

Довгий час існувала думка, ща наша писемність з’явилась після хрещення Русі, коли з Болгарії та Візантії привозили церковні книги. Але на більшості території , де колись селились наші пращури, особливо на півночі від Чорного моря, не раз знаходили археологи на кам’яних плитах, надгробках і амфорах незрозумілі писемні знаки. Що змусило вчених і далі працювати над цим питанням.

Ведучий 2.

Перший історик давньої слов’янської писемності болгарський книжник і учений Чорногорець Храбр, який жив у Х столітті, у книзі „Сказання про письмена” розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший – коли ще слов’яни були язичниками, і читали та ворожили за допомогою рисок та зарубок. Другий етап – після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими та грецькими письменами. Але це письмо не було пристосоване до слов’янської мови.

Ведучий 1.

Дослідники вважають, що слов’яни мали примітивне письмо ще в першій половині І тисячоліття. Пізніше вони почали користуватись грецькими буквами. Докази про наявність писемності і у східних слов’ян можна знайти в арабських істориків. Але, на жаль, ніяких писемних пам’яток з тих часів до нас не дійшло. І так було до тих пір, поки великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом та Мефодієм – не був створений алфавіт.

Кирило та Мефодій – слов’янські вчителі та просвітителі

…А літери, як неба зорі,

Являють щастя нам удень.

Увечері ти бачиш долю,

Мрійливий затишок пісень.

Як добре, земле українська,

Що кращії твої сини

Плекають мову славнозвісну

На творчій, ясній глибині…

Ведучий 2.

Славнозвісні просвітителі, творці слов’янської абетки, проповідники християнства, перші перекладачі грецьких духовних книг, що були видані слов’янською мовою. Брати народились у місті Солунь (сучасна назва містечка Фісалоніки у Греції) у родині військового начальника. Населення тут поділялось на греків і слов’ян. Їх мати була грекинею, а батько – болгарином, тому брати з дитинства добре володіли двома мовами.

Ведучий 1.

Кирило (або його звали ще Костянтином) (827 р. – 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську та староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці. А також викладав філософію у вищій константинопольській школі. Друге своє ім’я Кирило Костянтин прийняв перед смертю, постригшись у ченці. За свої здібності і розум він згадується як Костянтин Філософ.

Ведучий 2.

Мефодій (815 р. – 6 квітня 885 р.), був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, але незабаром він відцурався мирського життя й усамітнився в одному з монастирів. У 863 році візантійський імператор Михайло направив Кирила та Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою.

Ведучий 1.

Перед від’їздом до Моравії Костянтин розробив слов’янську абетку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграда слов’янську азбуку та три-чотири церковні книги, перекладені слов’янською мовою. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка (880 р.)

Костянтина названо „творцем слов’янського письма”.

Два різновиди слов’янських писемних знаків

…Тепер ти вільна, рідна мово.

Писемність гучно розцвіла,

Все більше ніжності, любові

На наші довгії літа.

Розмова, думка, голос тихий,

Цікавий погляд дуже милий.

Тримайся мужності, вивчай,

Вдивись в лексичний водограй…

Ведучий 2.

Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків:кирилиця (названа так учнями Кирила на честь свого вчителя) і глаголиця (від давньослов’янського „глагол”, що означає „слово”). Єдиної думки щодо походження глаголиці не існує і досі. ЇЇ азбука складалась з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з’єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов’янських країнах. Науковці довгий час намагались довести, що глаголиця походить з якогось ще більш давнього письма. Оскільки вважали, що будь-яке письмо в своїй основі являє собою культурне наслідування. Але докази, знайдені ними, не були досить переконливими для того, щоб довести цю теорію. Літери глаголиці такі своєрідні, що схожості між нею та іншими алфавітами немає.

Ведучий 1.

Нарешті вчені вимушені були визнати, що глаголиця не схожа на жодне інше письмо й скоріш за все була винайдена братами Кирилом та Мефодієм, як, до речі, про це свідчить і древній слов’янський список руської редакції „Похвала святим Кирилу та Мефодію”:

   „(русс.) Не на чужемъ основании своё дело полагающа, нъ изнова писмена въображьща

Произвели своё дело, полагаясь не на чужую основу, а сызнова буквы изобрели”.

Кирилиця – цілком оригінальна система слов’янської писемності, яка є складною творчою переробкою грецького алфавіту. ЇЇ азбука складалася з 43 літер, зокрема з 24 грецьких і 19 оригінальних слов’янських. Графіка кириличного алфавіту була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності.

Ведучий 2.

Рукописи Х та ХІ століття написані двома різними абетками. Одні написані кирилицею, інші – глаголицею. Але яка з них давніша? Тобто яким письмом були написані незбережені рукописи кирило-мефодіївських часів? Цілий ряд фактів свідчить про те, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам’ятки (у тому числі „Київські листки”) написані саме глаголицею, до того ж написані більш архаїчною мовою, близькою за фонетичним складом до мови південних слов’ян.

Також на всіх палімпсестах, що збереглись до наших днів, вирізьблено (зіскреблено) глаголицю і новий текст написано кирилицею. Найдавніші книги, написані глаголицею, дійшли до нас з ХІ століття. Найдавніша книга на Русі, написана кирилицею, – Остромирове Євангеліє – 1057 року.

Воно зберігається в Санкт-Петербурзі, в бібліотеці Російської Академії наук.

Ведучий 1.

Узагалі, кириличний алфавіт почав широко використовуватись з ХІ століття в художній і світській літературі східних слов’ян. Читаючи старослов’янською, ми вимовляємо слова так, як вони написані. Тут немає різниці між звучанням слів та їх написанням, як, наприклад, в англійській чи французькій мовах. Книжна старослов’янська мова налічувала 38 літер.

Після смерті Кирила й Мефодія користуватися слов’янською писемною мовою в Моравії було заборонено, я їхніх учнів вигнано до Болгарії. Болгарія прийняла християнство у 865 році, наприкінці ІХ – у Х століттях стала центром слов’янської писемності. Саме з Болгарії було запрошено в кінці

Х століття до Київської Русі перших служителів церкви й завезено церковні книги, написані мовою,

якою перекладали Кирило та Мефодій. У науковому обігу цю мову називають старослов’янською

(раніше називали церковнослов’янською).

Ведучий 2.

Старослов’янська мова мала багато спільного з давньоруською мовою періоду Київської Русі, тому вона була швидко пристосована до передачі на письмі давньоруських звуків. Під впливом цього у Київській Русі почала розвиватись давньоруська літературно-писемна мова на основі кириличного алфавіту. Старослов’янська й давньоруська писемні мови  таким чином співіснували, доповнюючи одна одну. Вони виконували різні функції:

• старослов’янська вживалася переважно в церковній сфері;
• давньоруською мовою укладалися державно-юридичні закони (наприклад, „Руська правда”), велися ділові документи й писалися художні твори („Слово о полку Ігоревім”).

Ведучий 1.

В історії кириличного періоду розрізняють такі етапи: устав, напівустав, скоропис.

– уставне письмо характеризувалось чітким, каліграфічним накресленням літер, кожна з яких писалась окремо, ставилася перпендикулярно до рядка, мала геометричний вигляд;

– з середини XIV століття геометричний вигляд літер поступово спрощувався, писалися вони з нахилом, допускалися скорочення слів – такий тип слів називався напівуставом;

– пізніше з’явився скоропис – букви були заокруглені, писалися зв’язно, окремі з них виносилися понад рядком.

Ведучий 2.

У середині XVI століття в східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт, створений з деякими змінами на основі півуставного письма. Перша друкована книга під назвою „Апостол” була надрукована в Москві в 1564 році, в Україні – у Львові в 1574 році друкарем Іваном Федоровим.

У 1708 році за реформою Петра І старий друкарський шрифт був замінений гражданським.

З алфавіту були усунені деякі зайві літери, написання деяких було спрощено. З XVIII століття гражданський шрифт, пристосований до звукового складу української літературної мови,                      поширився в Україні. І нині кирилиця – в основі нашого алфавіту.

Спорідненість слов’янських мов

…Читайте до болю знайомі рядки,
Вклоняйтеся кожному слову.
Кров’ю кляніться нести у віки
Свою материнськую мову –                        

яка б та мова не була…

Ведучий 1.

Зіставлення слов’янських мов з іншими показало, що вони належать до індоєвропейської мовної сім’ї. Слов’янські мови генетично споріднені між собою. Спільність походження виявляється як у лексичному складі, так і у фонетичній системі та граматичній будові. Переважна більшість слів з однаковим або подібним звучанням має однакове або споріднене значення.

Ведучий 2.

У Х та ХІ столітті слов’янські мови були ще ближчими між собою. Цим і пояснюється вживання в слов’ян того часу спільної для них писемної мови – старослов’янської. Усі слов’янські мови поділяються на три великі групи: східну, західну і південну.

До східнослов’янської групи належать російська, українська і білоруська мови. Першоджерелом їх є давньоруська мова. Ось послухайте, як звучить заключна строфа Шевченкового „Заповіту” братніми мовами:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом. (укр.)

Ведучий 1.

И меня в семье великой,

В семье вольной, новой,

Не забудьте – помяните

Добрым тихим словом. (рос.)

Ведучий 2.

І мяне в сям’ї вялікай,

Сям’ї вольной, новай

Памянуць вы не забудзьце

Нязлым ціхім словам. (білор.)

Сучасна українська літературна мова.Український алфавіт

Ведучий 1.

Життя за віками спливає,

А слово вростає у слово,

Бузками цвіте у розмаї.

І краю праслову немає…

„У мові кожного народу закладені і шлях до Правди,

і шлях до істини!” (Павло Мовчан)

Мова – мережана сходом і заходом, гаптована сяйвом місяця і зірок, переткана барвінком і вишневим цвітом… Вона – вся з гомону полів, лісів і морів,батьківської, отчої, рідної землі…

Мова – це велике національне надбання, національна скарбниця, що визначає ментальність народу. Запашна, співуча, гнучка, сповнена музики і квіткових пахощів, вона підвелася з колін, як піднялася й наша Україна.

Ведучий 2.

Зараз українська мова оживає в школах, дитячих садках, на телеекранах, на рівні державного спілкування. Плекають і пестять її наші поети й письменники. Добре знання української мови – це обов’язок кожного громадянина суверенної України. На жаль, мовна ситуація сьогодні далеко на ідеальна. Люди погано володіють українською мовою.У ній побутують перекручені слова, діалектизми, русизми, слова-паразити.

Але українська мова має майбутнє. Адже вона народжується не просто з уст українського народу, а з глибин його серця й душі. Обов’язок кожного з нас – турбуватися про її долю, удосконалювати, збагачувати.

Ведучий 1.

Українська мова вивчається у школах та вузах США, Канади, Франції, Польщі, Чехії та інших держав. Вона є однією з робочих мов ООН, а в Римі з 1989 року існує Міжнародна асоціація україністів. Українську мову вважають рідною 67, 5 % населення. У той же час на сьогодні російськомовні жителі України складають близько 70 %, а книжковий ринок на 90 % заповнений виданнями з Росії. Українці сходу й півдня практично повністю позбавлені українського слова. Хоча поза межами України наша мова в усній формі поширена в Росії, Молдавії, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, у країнах Латинської Америки, Австралії, США та Канаді. Чому наша рідна мова повноправно існує за межами України? Чому спілкуватися нею не вважають за сором та образу інші? Чому вона цікавить всіх, крім нас – прямих її нащадків?

Ведучий 2.

„Я живу в Україні,

тому готова розмовляти українською мовою,

навіть коли цілий світ буде проти,” – писала Олена Онищук.

Існує два погляди на зародження й розвиток української мови як окремої слов’янської:

• вона виникла після розпаду давньоруської мови у XIV столітті;
• безпосереднім джерелом української, як і інших слов’янських мов, вважається праслов’янська мова, розпад якої почався в VII столітті.

Ведучий 1.

Сучасна українська літературна мова пов’язує свою історію з конкретною датою – виданням „Енеїди” І. Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуватися в писемній практиці книжною українською мовою.

Ведучий 2.

Ще одна дата – 1840 рік, коли вперше було видано твори Т. Г. Шевченка, – може вважатися доленосною: з того часу українська літературна мова важкий, але плідний шлях розвитку й нормативної стабілізації. На цьому шляху – і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів України.

Ведучий 1.

   Над удосконаленням українського правопису працювали І. Павловський, автор „Української граматики”, І. Максимович, І. Квітка-Основ’яненко.

Намагаючись увести єдину правописну форму, український письменник та публіцист Пантелеймон Куліш реформував український правопис, наблизивши його до вимови. Цей правопис він застосував у „Записках о Южной Руси”, що вийшли в 1856 – 1957 роках, заклавши цим основу нашого сучасного правопису. Звався цей правопис „кулішівка”.

Ведучий 2.

Сучасний український алфавіт налічує 33 літери, яких сьогодні цілком досить, щоб сформувати власну думку, а письменнику написати найцікавіший та найсучасніший твір. Адже словом можна:

• розвеселити
• розрадити
• вселити надію
• викликати посмішку
• переконати
• ощасливити
• зцілити
• причарувати
• возвеличити
• очистити душу
• розсіяти сумнів
• скувати сили душі
• посилити тривогу й безнадію
• поранити душу
• приголомшити
• принизити
• образити
• зганьбити
• убити

Ведучий 1.

Є слова, що білі-білі,

Як конвалії, квітки,

Лагідні, як усміх ранку,

Ніжносяйні, як зірки,

Ведучий 2.

Є слова, як жар, пекучі,

І отруйні, наче чад…

В чарівне якесь намисто

Ти нанизуєш їх в ряд.

                    Олександр Олесь

Нетлінний скарб нації…

Ведучий 1.

Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу — скарбом, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле й прийдешнє. Мова — живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба у чистоті берегти цей скарб, прислухаючись до порад відомого нашого поета Максима Рильського:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

Ведучий 2.

…Читайте до болю знайомі рядки,
Вклоняйтеся кожному слову.
Кров’ю кляніться нести у віки
Свою материнськую мову!..

Свято рідної мови

Мета: вдосконалювати мовну культуру учнів, збагачувати їхній словниковий запас.

Виховувати прагнення розмовляти українською мовою.

Учитель. Сьогодні у нас свято рідної мови. Прислухайтесь, любі діти, до цих звуків. Ви впізнаєте, чиї ці звуки? Такі звуки видають тварини, за допомогою їх вони передають якусь інформацію: чи то нагадують, що час їсти, чи небезпека якась загрожує. А зараз послухайте чарівний спів пташок навесні. (Звучить запис співу пташок).Такі звуки нас зачаровують, радують наш слух, і ми із задоволенням їх слухали б і слухали. А тепер послухаємо дивовижну музику, що її створила людина.(Звучить у запису класична музика.) Щойно ви почули різні звуки, вони бувають дуже приємні для людини і не зовсім , все це немовні звуки. А людська мова складається з мовних звуків, які ми можемо промовляти і записати буквами. Звуки складаються в слова, а слова – в речення, і ми чуємо мову людини та розуміємо її. За допомогою мови люди спілкуються між собою, передають інформацію, розуміють одне одного, творять поезію, складають казки…

Учень. Звуків дуже є багато,

У природі все звучить.

Свище вітер, грім завзято

В темнім небі гуркотить.

Навесні співає пташка

І струмочок жебонить.

Учениця. Знайте всі, мої шановні.

Не забудьтеся, бува.

У людей є звуки мовні,

Що складаються в слова.

Звуки, зібрані у слово

Ще в далеку давнину,

Утворили рідну мову –

Українську, чарівну.

А щоб ми все зрозуміли,

Щоб могли багато знати,

Знаки-букви нам створили,

Щоб писати і читати.

Учитель. Мова – це велике досягнення людства. Вона у кожного народу своя, тому ми, не знаючи чужої мови, можемо і не зрозуміти, про що людина говорить. І дуже важливо для людського спілкування добре знати мови інших народів, але найперше досконало потрібно знати свою рідну мову. А яка наша рідна державна мова, діти? Так, українська, бо всі ми українці, живемо в Україні, в мальовничому і чарівному краю. І свою рідну мову ми всі повинні дуже добре знати, розмовляти нею чисто і правильно, тому що кожна людина, яка себе поважає, повинна добре вміти розмовляти рідною мовою. Мова у нас дуже мелодійна, багата, співуча. Здається, що вона ввібрала в себе все: сонце і зорі, красу вишневого цвіту і ранкові роси, шепіт трави і дзвінковий спів струмочка, вечірні тумани і тепло літнього дня.

Учениця. Тож починаєм наше свято.

У рідній мові слів багато.

Вона чарівна, пелюсткова

І мелодійна, пречудова.

Учень. І рідну мову треба знати,

Вона ж для нас як рідна мати.

Вивчаймо ж мову з юних літ,

Щоб українцями йти в світ.

Учень. Як же людині без казки і слова,

Без задушевної пісні й розмови?

Думаю я, що таке неможливо.

Мова людини – це щастя, це – диво!

Учениця. Правильно думаєш. Мова – це диво.

З нею людина розумна й щаслива.

Знаючи мову, спілкуються люди,

Мова загине – й людини не буде.

Учень. Як же без мови? Не уявляю!

Я щохвилини про щось та й питаю.

А коли мови не будемо знати,

Як же ми зможемо світ пізнавати?

Учениця. Ми з вами всі живемо в Україні.

Мова чудова й пісні в нас чарівні.

Треба, щоб мову ми вчили і знали,

Й нею частенько усі розмовляли.

Учень. У світі дитині не можна без слова,

Без ласки, любові і без доброти.

Не можна прожити дитині без мови

І без спілкування не можна зрости.

Щоб в світі людиною справжньою стати,

Дитині потрібні турбота й тепло.

Учениця. Я – україночка. Хоч зовсім ще маленька,

Але ходжу до школи в перший клас!

Читати я навчилася легенько,

Бо дуже гарна рідна мова в нас.

Це українська мова промениста,

Доступна й лагідна, весела і дзвінка,

Багата, як земля, джерельно-чиста

І тепла, наче мамина рука.

Я вчуся нею гарно розмовляти,

Читаю вірші і пишу слова,

Бо рідну мову треба добре знати.

Вона чудова, ніжна і жива.

Учень. Вона дзвенить у срібному джерельці

У дивних квітах, у дзвінкій росі.

Вона живе й співа в моєму серці,

Її ми дуже любимо усі.

Моя чарівна мова промениста,

Вона у пісні й казочці звучить.

Найкраща в світі рідна і барвиста,

А як без неї на Землі прожить?

В нас, українців, — українська мова!

В ній найсвітліші, лагідні слова

Й матусі ніжна пісня колискова,

Як сонечко, нас щедро зігріва.

Учениця. Є в нашій мові слова пречудові:

Гарні звертання, слова — привітання.

Треба їх добре нам пам’ятати

І повсякденно у мові вживати.

«Доброго ранку!» і «Доброго дня!» —

Не забувай говорити щодня.

А як збираєшся спати лягати,

Не забувай « На добраніч!» сказати!

Учень. Ще коли навіть дитятко в колибі,

Мама навчає казати «Спасибі!»

Слово подяки завжди пам’ятай,

«Дякую!» — слово частіше вживай!

Учениця. Слово чарівне відкриє нам казку.

Лише скажи тепло й ніжно – «Будь ласка!»

«Прошу», «Пробачте» і «Будьте здорові»

Музика лине у кожному слові,

Ще й усміхнися при цьому чарівно.

Все, як у казочці, зміниться дивно.

Настрій поліпшиться, стане приємно,

Кожен до тебе всміхнеться взаємно.

Учень. До гарного слова нам треба звикати,

Щоб мова була як дзвінке джерело.

Подумай сім раз, перед тим,як сказати,

Щоб слово твоє людям радість несло.

Щоб чарами ніжними слово дзвеніло,

Напоєне ласкою завжди було.

З добром і любов’ю ввід серця летіло

Й до іншого серця зі щирістю йшло.

Учениця. Тож, діточки, про це не забувайте,

А будьте чемні, ввічливі завжди.

Про чистоту душі своєї дбайте,

Щоб з вами не траплялося біди.

Учень. І прізвиська давати теж не треба,

На себе спершу збоку подивись,

Чи все завжди у тебе так як треба,

Добрішим, кращим бути потрудись.

Учитель. А тепер настав час усім разом вірші складати. Останнє слово другого рядочка будете добирати за змістом в риму.

Щоб розумним й мудрим стати

Треба рідну мову…(знати).

А щоб вміти говорити,

Треба рідну мову…(вчити).

Знає кожен з нас чудово –

Не прожити нам без ..(слова).

Рідна ж мова пелюсткова,

Мудра, світла …(світанкова).

І дзвенить щодня і в свято,

Бо вона така …(багата).

І така джерельно – чиста

Наша мова..(промениста).

Чарівна і калинова

Наша мова…(веселкова).

В ній такі слова чудові,

Хліб і сіль на..(рушникові).

В ній в віках батьки і діти,

Як без мови в світі …(жити)?

Понад світом хай лунає,

Хай ніхто не… (забуває).

Рідну мову українську,

Мудру, щедру,… (материнську).

Учитель. Гадаю, тепер ви будете ще наполегливіше вивчати рідну мову, щоб знати її і розмовляти нею, щоб збагатити свій словниковий запас. А для цього потрібно багато читати. Недаремно у народі кажуть: « Хто багато читає, той багато знає», «Книжка вчить, як на світі жить». Отож вчиться, читайте та іноземні мови вивчайте. Лише одне пам’ятайте – своєї мови не цурайтесь!

Донецька гімназія № 41

Свято української мови

Підготувала і провела

Вчитель початкових

класів

Буровіна Н.М.

СЦЕНКА «УКРАИНСКИЕ ЮМОРЕСКИ»

(Муж с женою сидят за столом, он читает газету, она скучает)

Параска: Василю, а ти пам’ятаєш, яка я була молода?

Василь: Була – була!

Параска: А красива яка була?

Василь: Була – була!

Параска: А яких пісень ти мені співав! Пам’ятаєш?

Василь: Співав – співав!

Параска: А яки т имени хустки дарив! Пам’ятаєш?

Василь: Дарив, дарив!

Параска: А…

Василь: От скаженна жинка! Ну чого ти до мене причепилася? Ти исти наварила?

Параска: Наварила!

Василь: Худобу нагодувала?

Параска: Нагодувала!

Василь: А в хати убрала?

Параска: Убрала!

Василь: Так иди но он хоч до куми сходи, побалакай, Куму вид мене привит передай…

(стук, входит Кум)

Василь: А ось вин и сам до нас прийшов!

Кум: Здорово в ваший хати!

Василь: Просимо гостей до хати, просимо сидати!

(обнимаются)

Параска: А…

Василь: Иди, иди сходи до куми!

(Параска уходит)

Василь: Ну що, куме, як життя, що нового?

Кум: Та що, сезон охоты на качок видкриваеться, треба збиратись та ихати!

Василь: А куди ихати?

Кум: Бiля, Киева, на озерах, качви тiєї, ну, як хмари! Повiрите, як

випливуть, ну, як тої ряски! Одне одного просто давлять. Оце вчора

приїздила звiдтам одна знайома молодиця, так казала, що її свекровi кум ий казав, що

кумова баба чула од свахи, що та сама бачила, як коноплi мочила, що нема

куди через тую качву коноплини ткнути! Поїдемо, га?!

Василь: Поїдемо! Тiльки в мене набоїв зосим трошки!

Кум: А навiщо вам багато набоїв! Та там з одного набою в минулий рiк по 24 качки

били. П’ять набоїв — сто двадцять штук. Самий крижень, майте на увазi.

Важка птиця: бiльш як сто двадцять штук не пiднесете!

Василь: А чого биля Киева… Хиба ж на сухому качки плавають?

Кум: Як «на сухому»?!

Василь: Та там же озера повисихали! Та там за весну й за лiто нiхто навiть i

не чув, щоб хоч одна закахкала. Ранньої весни прилетiло, було, туди

чималенько табунiв, покружились трохи й усi на Носiвку! Чули про Носiвку?!

Кум: Ну, чув.

Василь: Так там з усього Лiвобережжя качки ще навеснi позбирались. Стихiйне

нещастя: соняшники всi потолочили. А на луках через гнiзда трава не виросла: гнiздо на гнiздi, травi нема де рости, — не знають колгоспники,

чим худобу годувати. Нi, коли вже їхати, то тiльки в Носiвку!

Кум: Тю! За жабами?!

Василь: За якими жабами?

Кум: Та в Носiвцi самi жаби! Коли вже їхати, щоб з качками бути, так

тiльки на Яготин. От там качки…

Василь: Знаю я одного старенького дiдуся, так вiн колись, бувши молодшим, не мав рушницi, а завжди додому з качками приходив.

Кум: Як же це так?

Василь: А так! Отам на плесi завжди качки є! От, каже, я на острiвець перепливу та в

очеретi й заховаюсь. Знаю-бо, що обов’язково хтось iз мисливцiв туди

прийде сидячих качок бити. Коли так: бачу — пiдкрадається, пiдкрадається…

Б-бах! А я в очеретi як закричу «Врятуйте!» Ну, вiн зразу драпака, бо,

думає, убив когось чи поранив! А я тодi роздягаюсь, качечки позбираю i

додому…

Кум: Ну и дiд…

(cтук в дверь, заходят Грицько и Микола, у Грицька в руках тыква, на шее связка бубликов).

Микола: Пустіть до хати!

Кум: Не пустимо в хату, бо дуже вас багато!

Грицько: От і клята же ж та дівка Уляна, я ж до неї і так, і сяк, і бубликом хотів пригостити, а вона все брикається та глузує. Я думав, що вже домовився з нею про весільну сукню, а вона мені – гарбуз.

Микола: Та нічого, не сумуй, Грицько, мабуть, багато насіння з нього буде, та й кашу гарбузову я полюбляю.

Грицько: Я і не сумую, та батько буде бити! До кого ж тепер поведуть мене свататись? Я вже чисто замучився.

Чи я, тату, не доріс, Чи я, тату, переріс,

Чи не рублена хата, Чом не люблять дівчата?

Василь: Заходьте, бидолахи, до хати! Що, гарбуза отримав, Грицько?

Грицько: Ну скажить мени, люди добри, ну чим я не жених? Може, й не зовсім гарний, та роботящий. Вже як за щось візьмусь – за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а що вже

обідати люблю! Обідав би до самої вечері, вечеряв би до само сніданку.

Вибереш мене – горя не знатимеш.

Микола: Не хоче вона тебе, — ти роботящий, а вона хоче багатого. Ось я — хазяйський хлопець! Багатий. Маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга зовсим не несеться. Але, зате, бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся – не побачиш. Ащо вже худоби! І жуки, і мухи, а що вже комарів – світу білого не видно!

Василь: От брехати горазди…

Кум: Дивчина, мабуть, хоче роботящого, розумного та гарного!

Микола: А мама кажуть, що я такий гарний, як місяць, а розумний, як п’ять писарів вкупі. Мені б ще таку жінку, як я. А то візьму гіршу –люди сміятимуться. Ви не дивися, що я такий замурзаний, ти мене вмий, причеши, — і можна під вінець шкандибати! А цілуватися я й зараз готов!

Василь: Идить вже звидси, горе-женихи, а то зараз як визьму дрина, та як пройдуся повдовж спины!

(Грицько и Микола уходят)

Василь: Йдемо, Куме, я вам свого борова покажу – ще не скоро його ризати, а вин вже такий добрий, хоч зараз на холодець!

(Тоже уходят, появляются Параска и её кума)

Параска: (стучит) Добрий день у ваший хати!

Кума: У-у, здорово, кумонько, заходь, заходь!

Параска: Ну, як ви тут, моя люба, поживаете?

Кума: Та все добре, слава Богови! А ви як?

Параска: Та так усе гаразд, але и з сусидкою своею Хвенькою обратно посварилася!

Кума: Чого ви з нею ни як не можете мирно жити?

Параска: От же ж – випустила свои гуси в мий город, та й вони поили в мене на корню всю цибулю! Ну як оце витримати?

Кума: Кумедия и з цею Хвенькою! Кумонько, а чим це вид вас так тхне?

Параска: Це мои нови духи, «Запах доярки» называются, це я в интернети по каталогу выписала! Эксклюзив!

Кума: А де ж ви той интернет у нас в сели найшли?

Параска: Як де – в сильский библиотеци!

Кума: Може и мени пийти в ту библиотеку, бо останний раз була ще в прошлому веци, с той поры ще книжки не повернула!

Параска: А в мене вся информация ось тут!

Кума: Ой, яке гарне зеркальце!

Параска: Ни, це не зеркальце, це – диск, электронний носий информации!

Кума: Апчхи!

Параска: Не пидходь близко, а то ще вирусы занесешь! В мене тут вси украински письменники!

Кума: Ось це так техника дойшла!

Параска: Так, кумонько, записуй мою электронну почту: дабл ю, дабл ю, дабл ю, Параска, собака, точка тпру!

Кума: А ти ображатися не будешь, що я тебе собакою називатиму?

Параска: Та ти що! Це в интернети так адреси электронной почты записуются.

Уяви соби, що тепер там и жениха соби знайти можна!

Кума: Треба ж вашои сусидки Хвельки це пидсказати, бо вона бидна нияк не може соби пару видшукати!

Параска: А ото ж!

(входит Уляна)

Уляна: (грустно) Добрий день!

Кума: Чого ти така сумна, доню?

Уляна: (вздыхает) Гарбуза Грицьку всунула… А ведь я його так кохаю – бильш свого життя! И зирку б з неба для нього дистала, на руках би носила, а як тильки побачу, не знаю, що зи мною робиться! Замучила вже його бидного… И не знаю, в кого в мене характер такий…

Параска: От же ж – в кого! В матусю твою – скильки вона твоему татови крови випила, поки за нього замиж вийшла!

Кума: Й не кажи, кумонько! Помучила я свого бидного Хому! От хотила б я, донечко, щоб мий зять був би такий, як твий тато – щоб любив тебе, допомогав би во всёму, слухався б тебе, ну, як мий Хома!

(мечтает, звучит песня про зятя)

Уляна: Хотила я рушника вишити, та немаю гарного узору!

Параска: А пидемо, голубонько, до мене, я тоби дам – я з интеренету яки хоч соби понакачала!

Кума: И оце там е?

Параска: Та там тильки ще нас и з тобою немае, кумонько, а так, все, що хочешь, е!

Кума: Ну, сходи, доню, пройдися, розвийся трохи (Уходят. Появляются мужчины)

Кум: Так, куме, боров важний, не забудьте нас на холодець приголосити!

Василь: А як же ми без вас!

Кум: А от у мене яка була история минулого року –

«Байка про свиню и хлиб».

— Купив, я, куме, худу свинку – аж щетина дибом!

Та й став ии годувати купованим хлибом.

Розжирила, знахабнила свиня тупорила

И мени, ти, куме, чуешь, якось заявила:

— Ви мени цим хлибом сала залили за шкуру,

Через нього зипсувала всю свою фигуру!

Подивиться ви на мене, якою я стала:

Ноги повни, наче довбни, талия пропала!

Диставайте витамини, не носить мучного.

Я не хочу хлиба исти – бо вредить вид нього!

Отаки слова сказавши, люта и сердита,

Зафутболила хлибину рилом из корита!

Ця история – наука й нам усим для того,

Щоб не ставились по-свинськи до хлиба святого!

Василь: Так, куме, так!

(Входят Параска и Уляна)

Параска: Заходь, дивчино, зараз я тоби все знайду! Ой, та у нас тут яки гарни парубки в хати!

(Уляна сразу приняла высокомерный вид)

Василь: (толкает Грицька в бок) А як же – звичайно гарни, й не таки, що тильки по шинкам шатаються!

Параска: Ось тоби, мила, вси узори, що в мене е, виберешь соби та й вишивай соби рушника на здоровья!

Уляна: Дякую!

(Василь снова толкает Грицька в бок)

Грицько: Може, тебе провести? (встаёт)

Уляна: Чого мене провожати, я й сама дорогу знаю! (идёт к выходу)

Василь: Иди, иди!…

(Грицько идёт на ней, зовёт с собой Миколу)

Кум: Ну що, куме, и мени пора вже додому, а то жинка засварить!

(все уходят, муж с женой снова – за столом)

Параска: (вздыхает) Василю, а ти пам’ятаєш, яка я була молода?

Василь: (начал было снова читать газету, но встаёт и обнимает жену) Та була ж, була!

(звучит песня, танцуют, потом выходят все.)